Назад

Віктор САВЧЕНКО

ПРОРОЦТВО ЧЕТВЕРТОГО ЗВІРА: ДАНИЇЛ

Деякі з розшифрованих пророцтв пророка Даниїла

 

АРМАГЕДДОН

1. Але знову повернемося до сонячного Зодіаку, тривалість одного знаку якого — 2160 р., а всього кола – 25920 р.
У книзі “І бачив я звірину...” було показано, що Пророча ера (один знак сонячного Зодіаку) це – основна метрика часу, за якою кимось плануються події в земному світі. Так, на прикладі двох Пророчих ер, а саме одинадцятої і дванадцятої (21600 — 23760 і 23760 — 25920), яким відповідають періоди: 2439 —279 рр. до н.е. та 279 р. до н. е. — 1881 р. н. е., видно, що 21600-го р. сонячного Зодіаку (2439 р. до н. е.) відбулося становлення наймогутнішої на той час держави Акад і віри Зевса, а 23760-го (279 р. до н. е.) виникло Пергамське царство, у якому поклонялися тому ж божеству. Якщо перевести стрілку на “циферблаті” сонячного Зодіаку ще на одну Пророчу еру вперед, то опинимося у 25920-му, що відповідає 1881 р. н. е., коли були оприлюднені закладини нової релігії — марксизму. Через 36 років ця релігія перемогла і утворилася нова світова імперія Радянський Союз, а марксизм став світовою економічною вірою. Не існувало держави, де не було б компартії. Але на світ з’явилася релігія Маркса саме 1881 року, на межі двох знаків сонячного Зодіаку.
Десь у цей же час — 1873 р. німецький археолог Карл Гуманн віднайшов руїни вівтаря Зевса в малоазійському місті Пергамі (Туреччина) і, розібравши його по камінчику та склавши в 462 скрині, вивіз у Берлін на військовому кораблі, що його надав кайзер Вільгельм. Невдовзі пергамський вівтар було складено. Чому мова саме про цей вівтар? Тому, що він — той “престол сатани”, про який згадує св. Ів.Богослов: “12 А до Ангола Церкви в Пергамі напиши: “Оце каже той, хто має меча обосічного: “13 я знаю діла твої, і що де ти живеш, там престол сатани.”
Ще раз поставимо в центрі уваги 1881-й — рік повного завершення кола сонячного Зодіаку та найщільнішої астральної аури нашої планети. Ця аура — Темний сателіт (Орб) — поступово “згущувалася” протягом 12960 років (половина зодіакального кола Сонця). І ось у період її “найщільнішої тіні”, яка лягла на живий світ, оприлюднюється марксизм, Ф.Енгельс завершує працю над діалектичним матеріалізмом, у якій геть-чисто відкидаються душа, дух і взагалі все, чого не можуть розпізнати людські органи чуття. У цей же час езотерик О.Блаватська працює над теорією руйнування християнства (під керівництвом Маркса). Трохи раніше відбулася друга (після Французької буржуазної революції) — генеральна репетиція червоного сатанинства — Паризька комуна, за 72 дні якої було пролито крові більше, ніж за всю історію Франції.
В короткому інтервалі років від 1870 по 1885 прийшли у земний світ найзловісніші постаті другого тисячоліття: Ленін, Троцький, Сталін, Дзержинський, Зінов’єв, Каменєв, Свердлов, на совісті яких буде 61 мільйон життів. Разом з ними побачили світ цілі легіони воїнства “змія великого, вужа стародавнього” (Самаеля), названих Нострадамусом “зерсами”.
У світ прийшли Гітлер, Мусоліні, Чан Кайши, Мао Дзедун, а трохи пізніше Полпот. Ставши дорослими, вони заллють кров’ю свої й чужі країни.
Відбувалося нечуване згущення лиха.

2. Все, що приходить у світ, має свою міру й число. Будь то окрема людина, етнос чи людство. Якщо взяти міру жорстокості чи людяності, то вона, крім родової та етнічної генетики, прямо пов’язана з космічними факторами, зокрема з біополем Землі, складовою якої є Темний сателіт. А його активність залежить від сонячного Зодіаку.
Теософські суми семи із дванадцяти знаків сонячного Зодіаку складають число 18.
У книзі “І бачив я звірину...” у розділі “Темний сателіт (Орб)” на прикладі тривалості двох знаків сонячного Зодіаку — 4320 років (2160 х 2) було показано, що число 18 нагадує про себе не тільки під час зміни цих знаків, а й упродовж тривалості кожного з них (від знаку до знаку). Воно, по суті, відбиває (означує) сплески активності тваринної складової аури планети. Тобто Орб віддаляється й наближається до свого “тіла” Землі не поступово, а “дихаючи”, пульсуючи. Цифри років, коли він “здригається”, дають теософську суму 18. У такі роки в земний світ приходять сутності, так би мовити, нестандартні як для людського виду. Не обов’язково тільки погані. Але ці сутності здебільшого наділені невластивими пересічній людині якостями, як наприклад, медіумічними здібностями, гіпертрофованим ego, нарцисизмом, занадто вольовим характером і, що найстрашніше, багато з них позбавлені табутивного бар’єру. За сприятливих умов такі якості, як правило, прокидаються і, якщо особа посідає ключове місце у владі, то вплив її на долі людей може бути непередбачуваним.
У вищеназваній книзі було складено графік залежності кількості років з теософською сумою 18 на століття від плину часу нашої ери та авраамового літочислення. Як видно (див. граф. 1 і 2), обидві криві, попри докорінну відмінність метрик часу, відбивають ту ж саму залежність. А саме, для обох метрик у близьких часових інтервалах збільшується чи зменшується кількість років з теософською сумою 18. При їх згущенні до критичної величини — 10 на століття людство переходить у стан колапсу. Це сталося на початку нашої ери, у кінці першого тисячоліття н. е. та у дев’ятнадцятому—двадцятому століттях н.е. У цей час діялося щось і з релігіями (вірами). Так, у першому столітті нашої ери було зруйновано іудейську святиню (храм) і водночас утворилася нова — Христова віра; у кінці десятого століття Христова віра поширилася (стала державною) у Київській Русі; у кінці дев’ятнадцятого-на початку двадцятого століття виникла і стала державною в найбільшій імперії світу економічна “віра” Маркса, яка геть-чисто знищила християнство. Щоправда, ця — економічна “віра” проіснувала як державна 73 роки і 7 місяців — стільки ж, скільки й імперія. На графіках наочно показано згущення лиха у земному світі в залежності від частоти “здригань” Орба за століття.

Х — роки нашої ери;
Y — кількість років, сума цифр яких дорівнює 18, на століття.

Графік 1. Періодична зміна активності Темного сателіта (Орба) з плином століть від Різдва Христового.

Х —роки (метрика часу) від заснування світу;
Y — кількість років, сума цифр яких дорівнює 18, на століття.

Графік 2. Періодична зміна активності Темного сателіта (Орба) з плином століть на авраамовій метриці часу.

Теософські суми 18 окремих років це, так би мовити,
програми нижчого рівня на обох дорогах часу.
Число 18 — ключ, з допомогою якого авторові цих рядків пощастило дешифрувати глави з “Об’явлення св. Ів.Богослова”, які стосуються подій 19 — 20 століть.

3. Коли жив пророк Даниїл, ще не було христової метрики часу. Була авраамова, яка завершила свій лік 5508 роком, і була іудейська, яка на перший рік нової ери нараховувала 3761 рік. Першій дав початок патріарх біблійних народів Авраам. Друга — суто іудейська. Даниїл (правовірний іудей) “бачив” свої пророцтва, скоріше за все, на іудейській дорозі часу і користувався іудейською мірою часу, що підтверджує його пророцтво про сімдесят тижнів.
Перед тим, як заглибитися в сугестію пророцтв Даниїла, цікаво знати, чи має вплив Темний сателіт також і на іудейську метрику часу. Для з’ясування було взято відрізок часу від років, коли жив Даниїл, до кінця першого знака нового сонячного Зодіаку, а саме до 4041-го року н. е. Зауважимо, що тут маємо справу з числами відмінними, як від авраамової, так і від христової метрик часу.

Роки активності Орба (Темного сателіта) від 3061-го до 7861-го року іудейського літочислення

Інтервал століть , Роки з сумою цифр18, Кїлькість

3061 — 3161 3069, 3078, 3087, 3096, 3159 5
3161 — 3261 3168, 3177, 3186, 3195, 3249, 3258 6
3261 — 3361 3267, 3276, 3285, 3294, 3339, 3348, 3357 7
3361 — 3461 3366, 3375, 3384, 3393, 3429, 3438, 3447, 3456 8
3461 — 3561 3465, 3474, 3483, 3492, 3519, 3528, 3537, 3546, 3555 9
3561 — 3661 3564, 3573, 3582, 3591, 3609, 3618, 3627, 3636, 3645, 3654 10
3661 — 3761 3663, 3672, 3681, 3690, 3708, 3717, 3726, 3735, 3744, 3753 10
3761 — 3861 3762, 3771, 3780, 3807, 3816, 3825, 3834, 3893, 3852, 3861 10
3861 — 3961 3870, 3906, 3915, 3924, 3933, 3942, 3951, 3960, 4059 9
3961 — 4061 4059 1
4061 — 4161 4068, 4077, 4086, 4095, 4149, 4158 6
4161 — 4261 4167, 4176, 4185, 4194, 4239, 4248, 4257 7
4261 — 4361 4266, 4275, 4284, 4293, 4329, 4338, 4347, 4356 8
4361 — 4461 4365, 4374, 4383, 4392, 4419, 4428, 4437, 4446, 4455 9
4461 — 4561 4464, 4473, 4482, 4491, 4509, 4518, 4527, 4536, 4545, 4554 10
4561 — 4661 4563, 4572, 4581, 4590, 4617, 4626, 4635, 4644, 4653 9
4661 — 4761 4662, 4671, 4680, 4716, 4725, 4737, 4743, 4752, 4761 9
4761 — 4861 4740, 4815, 4824, 4833, 4842, 4851, 4860 7
4861— 4961 4905, 4914, 4923, 4932, 4941, 4950 6
4961 — 5061 5949, 5058 2 5061 — 5161 5067, 5076, 5085, 5094, 5139, 5148, 5157 7
5161 — 5261 5166, 5175, 5184, 5193, 5229, 5238, 5247, 5256 8
5261 —5361 5365, 5274, 5283, 5292, 5319, 5328, 5337, 5346, 5355 9
5361 — 5461 5364, 5373, 5382, 5391, 5409, 5418, 5427, 5436, 5445, 5454 10
5461 — 5561 5463, 5472, 5481, 5490, 5508, 5517, 5526, 5535, 5544, 5553 10
5561 — 5661 5562, 5571, 5580, 5608, 5616, 5625, 5634, 5643, 5652 9
5661 — 5761 5661, 5670, 5706, 5715, 5724, 5733, 5742, 5751, 5760 9
5761 — 5861 5805, 5814, 5823, 5832, 5841, 5850 6
5861 — 5961 5904, 5913, 5922, 5931, 5940 5

5961 — 6061 6039, 6048, 6057 3
6061 — 6161 6066, 6075, 6084, 6093, 6129, 6138, 6147, 6156 8
6161 — 6261 6165, 6174, 6183, 6192, 6219, 6228, 6237, 6246, 6255 9
6261 — 6361 6264, 6273, 6282, 6291, 6309, 6318, 6327, 6336, 6345, 6354 10
6361 — 6461 6363, 6372, 6381, 6390, 6408, 6417, 6426, 6435, 6444, 6453 10
6461 — 6561 6462, 6471, 6480, 6507, 6516, 6525, 6534, 6543, 6552 9
6561 — 6661 6561, 6570, 6606, 6615, 6624, 6633, 6642, 6651, 6660 9
6661 — 6761 6705, 6714, 6723, 6732, 6741, 6750 6
6761 — 6861 6804, 6813, 6822, 6831, 6840 5
6861 — 6961 6903, 6912, 6921, 6930 4
6961 — 7061 7029, 7038, 7047, 7056 4
7061 — 7161 7065, 7074, 7083, 7092, 7119, 7128, 7137, 7146, 7155 9
7161 — 7261 7164, 7173, 7182, 7191, 7209, 7218, 7227, 7236, 7242, 7254 10
7261 — 7361 7263, 7272, 7281, 7290, 7308, 7317, 7326, 7335, 7344, 7353 10
7361 — 7461 7362, 7371, 7380, 7407, 7416, 7425, 7434,7443, 7452 9
7461 — 7561 7461, 7470, 7506, 7515, 7524, 7533, 7542, 7551, 7560 9
7561 — 7661 7605, 7614, 7623, 7632, 7641, 7650 6
7661 — 7761 7704, 7713, 7722, 7731, 7740 5
7761 — 7861 7803, 7812, 7821, 7830 4

Як видно (див. таблицю і графік 3), спостерігається така ж сама періодичність згущення і розрідження частоти “здригань” Орба, як і для авраамової та христової метрик часу. Це ще одне підтвердження того, що теософська сума 18, справді, — ключ для відмикання езотеричних таємниць. Цим числом пов’язані вселенські (космічні) події з земним людством, етносами, родами, окремими людьми. Це, власне, знак, тавро, що ним Вища Сила означує людство, народ, рід, людину.

Х — роки іудейського літочислення;
Y — кількість років, сума цифр яких дорівнює 18, на століття.

Графік 3. Періодична зміна активності Темного сателіта (Орба) з плином століть на іудейській метриці часу.


Три метрики часу, які беруть початок в різних відправних історичних пунктах, датовані різними числами, показують ту ж саму періодичність згущення і розрідження теософських сум (18) років. Це вже не тенденція і не подібність, а правило.
Як мовилося вище, на екстремуми згущення теософських сум (10 на століття) припадають і найбільші потрясіння людства. Це було показано на багатьох прикладах у згаданій книзі “І бачив я звірину...” Там же розглядалося також випробування, що випало на долю іудаїзму, як стовбура, з якого виросла потужна гілка християнства. Але тільки в загальних рисах.
Тепер же спробуємо наповнити графік періодичності зміни активності Темного сателіта з плином століть на іудейській метриці часу конкретними подіями історії. Братимемо до уваги тільки найважливіше.

Інтервал років літочислення (до нової ери)

єврейського, авраамового
3161 — 3261 600— 500
3261 — 3361 500 — 400
3361 — 3461 400 — 300
3461 — 3561 300 — 200
3561 — 3661 200 — 100
3661 — 3761 100 — 0

3161 — 3261 (600 — 500 рр. до н.е.). Кількість “здригань” Орба становить 6. Це вже неспокійний період. 16 березня 597 р. до н. е. вавілонський цар Навуходоносор узяв столицю Іудеї Єрусалим. Понад 3000 іудеїв (переважно знаті) було вигнано у вавілонську неволю. Царем Навуходоносор призначив Седекію. 587 р. до н.е. вавілонський правитель знову вдерся в повсталу Іудею і, обложивши Єрусалим, після тривалої облоги взяв його. Багато тисяч євреїв опинилося у вавілонському полоні; 586 р. до н. е. зникає царство Іуди, Ізраїль та Єрусалим перестають існувати; третя відправка євреїв у Вавілон. Фізичного винищення народу немає. 536 р. до н. е. — Вавілоном оволодіває Мідо-Персія, котра стає світовою державою; 539 – 538 рр. до н.е. Кір ІІ своїм едиктом дозволяє євреям, котрих силоміць було переселено в Нижню Месопотамію, повернутися в Іудею та відбудувати Єрусалимський храм. Це стало початком для багатократної репатріації в кінці шостого — на початку п’ятого століть; 516 р. до н. е. відбудовується і освячується зруйнований вавілонянами храм. Все сталося згідно з пророцтвом Даниїла “І вернеться народ і відбудований буде майдан і вулиця, і то буде за важкого часу” (гл. 9, ст 25).

3261 — 3361 (500 — 400 рр. до н. е.). 445 р. до н. е. цар Артаксеркс І направляє свого виночерпія Неємію, нащадка знатного єрусалимського роду, в Єрусалим, як офіційно призначеного зверхника громадсько-храмової общини Іудеї. Неємія, який ще до вигнання був одним із іудейських начальників, зводить зруйновані вавілонянами стіни Єрусалима.

3361 — 3461 (400 — 300 рр. до н. е.). 332 р. до н. е. Ізраїль підпадає під панування Греції, яка за Олександра Македонського стала світовою державою. Виникнення цього царства було передбачене Даниїлом у його пророцтвах про велетенського боввана, що його побачив у сні Навуходоносор ІІ цар вавілонський, та одного із чотирьох звірів (сон Даниїла). 312 р. до н. е. Ізраїль стає васалом грецької династії Птолемеїв (всього їх було десять царів), що правила Єгиптом від 305-го до 30 р. до н.е. Фізичного знищення народу практично не було.

3461 — 3561 (300 — 200 рр. до н. е.). Даних не знайдено.

3561 — 3661 (200 — 100 рр. до н. е.). 193 р. до н. е. Ізраїль підкоряють Селевкіди із Сірії; 167 р. до н. е. сірійський цар Антіох Епіфаній пограбував храм: позабирав ритуальний посуд та інші храмові коштовні речі, які були повернені євреям після падіння Вавілона.Антіох знищив 40000 іудеїв, намагаючись упровадити язичництво. На захист віри повстала родина Маккавеїв — батько Маттасія і сім синів. Цар Антіох Епіфаній помер після 12 років правління у жахливих стражданнях, вражений хворобою черева. 167 р. до н. е. Іуда Маккавейський (третій син священика Матасії) звільнив Єрусалим; храм знову висвячують. Від 142 р. до н. е. царі Маккавейські правлять Ізраїлем.

3661 — 3761 (100 — 0 рр. до н. е.). Царі Маккавейські правлять Ізраїлем. 63-го р. до н. е. Єрусалим захоплює римський полководець Помпей і знищує 12000 євреїв. 54-го р. до н.е. Красс викрав єрусалимський скарб вартістю в 10000 талантів. 43-го р. до н.е. Лонгин, наступник Красса, придушив повстання в Іудеї і продав у рабство 30000 євреїв. 7 (чи 6) р. до н. е. у Віфлеємі народився Месія Ісус Христос; 4 р. до н. е. помер в Ієрихоні цар іудейський Ірод Великий, який в історії людства залишив слід нечуваної жорстокості. Він убив трьох своїх синів, дружину, тещу і багатьох родичів. Це за його наказом було вбито у Віфлеємі 14000 немовлят. Він також пішов із життя у жахливих стражданнях — був живцем з’їдений червою. Царем став його син Архелай Ірод, який нічим не поступався батькові в жорстокості. На свято Пасхи він убив 3000 іудеїв у храмі й місті. Навіть Рим не зміг стерпіти такого звірства і запроторив його до в’язниці, де він і помер.

Інтервали років літочислення

еврейського, христової ери
3761 — 3861 0 — 100
3861 — 3961 100 — 200
3961 — 4061 200 — 300
4061 — 4161 300 — 400
4161 — 4261 400 — 500
4261 — 4361 500 — 600
4361 — 4461 600 — 700
4461 — 4561 700 — 800
4561 — 4661 800 — 900
4661 — 4761 900 — 1000
4761 — 4861 1000 — 1100
4861 — 4961 1100 — 1200
4961 — 5061 1200 — 1300
5061 — 5161 1300 — 1400
5161 — 5261 1400 — 1500
5261 — 5361 1500 — 1600
5361 — 5461 1600 — 1700
5461 — 5561 1700 — 1800
5561 — 5661 1800 — 1900
5661 — 5761 1900 — 2000

3761 — 3861 (0 – 100 рр.). 4 р. н.е. повстання в Іудеї проти нав’язаних Римом правителів — Іродів; повстання було жорстоко придушене. З 6-го по 66-й рік нової ери Іудеєю правлять римські ставленики — прокуратори. Зокрема, з 26-го по 36-й править Пілат Поній. 30/33 — розп’яття і воскресіння Христа, сходження святого духа і заснування христової церкви. 66 — 73 рр. — повстання іудеїв проти римлян (Іудейська війна); римляни знищують 1,1 мільйона євреїв. 70-го р. римляни руйнують Єрусалим, знищують храм, вбивають 600000 євреїв, 70000 продають у рабство, решту депортують. 73-го р. — після трирічної облоги римляни захоплюють фортецю Массаду; при цьому 960 євреїв (поміж них — жінки й діти), аби не потрапити до рук ворога, чинять самогубство. Збувається ще одне пророцтво Даниїла “26 І по тих шостдесятьох і двох тижнях буде погублений Месія, хоч не буде на ньому вини. А це місто (Єрусалим) і святиню (храм) знищить народ володаря, що прийде, а кінець його (народу) у повідді. І аж до кінця (тобто до повіддя) буде війна, гострі спустошення. 27 І Він (Месія) зміцнить заповіта для багатьох (але не для всіх) за один тиждень, а за півтижня припинить жертву та жертву хлібну. І на святиню прийде гидота спустошення, поки знищення й рішучий суд кари не виллється на спустошителя” (гл. 9). Здається, пояснення тут потребує тільки слово “повіддя”. Якщо народ у біблійній езотериці розглядається як ріка, то “повіддя” (повінь) означає, що ця ріка вийшла з берегів, розлилася. Ріка єврейського народу, справді, розлилася спочатку на європейські країни, а пізніше і на увесь світ.
У це століття загинуло 1717600 євреїв.

3861 —3961 (100 — 200 р р.). 132-го Бар Кохба (“Син зірки”, справжнє ім’я Симон) підняв повстання проти римлян, яке тривало три роки; загинуло 500000 євреїв, багатьох продали в рабство. 135-го цар Адріан перетворює Єрусалим у язичницьке місто і називає його “Аелія Капітоліна”. Римляни панують у Святій землі до 326 року.

3961 —4061 (200 — 300 рр.). Євреї перебувають у вигнанні. У Святій землі панують римляни.

4061 — 4161 (300 — 400 рр.). 326-го Єрусалим під впливом Візантії стає християнським містом, а Ізраїль — християнською державою. Це триває до 638-го р.

4161 — 4361 (400 — 600 рр.). Даних не знайдено.

4361 — 4761 (600 — 1000 рр.). 614-го персидські завойовники руйнують усі церкви й монастирі у святій землі; 638-го Святу землю захоплюють араби; 687-го на площі, де стояв храм, з’являється мечеть халіфа Омара; 711-го на храмовій площі споруджують ще одну мечеть – Аль-Акса; 750-го мусульмани Аббасиди з Багдада захоплюють Єрусалим і панують у Святій землі; 823-го — перший погром євреїв у Києві і спалення синагог; 996-го над Єрусалимом панують Фатиміди (до 1071. р).

4761 — 4861 (1000 — 1100 рр.). 1024-го — погром у Києві (за князювання Ярослава Мудрого). До 1099 р. над Святою землею панують Селевкіди. 1095-го починається епоха хрестових походів. Папа Урбан ІІ закликає у Клермоні, на Півдні Франції, до першого хрестового походу, внаслідок якого починається переслідування євреїв, яке триває століття. 1099 -го хрестоносці під час наступу на Єрусалим убивають 100000 євреїв і мусульман. Під час захоплення Єрусалима вони вбивають ще 65000 євреїв і мусульман. Охоронцем святої могили стає Готфрід Бульйонський. 1100-го — хрестоносці винищують усіх євреїв у Хайфі.

4861 — 4961 (1100 — 1200 рр.). 1101-го Балдуїн І Булонський стає царем Єрусалима; 1118-го Балдуїн ІІ Лебуржський панує в Єрусалимі; 1131-го в Єрусалимі починає панувати Фуль Анжуйський; 1143-го царем в Єрусалимі стає Балдуїн ІІІ.

4961 — 5061 (1200 — 1300 рр.). 1285 року спалюють усіх євреїв в Мюнхенській синагозі; 1287-го — різанина євреїв у Везелі, Боппарде, Коберне, Кирне (Рейнлан-Пфельц, Ланштайне, Браубахе), Рейн і Мюнстермайфельде; 1288-го у Боні вбито 104 євреїв; 1283-го в Трау (Франція) спалено 13 євреїв; 1290-го Едвард І вигнав усіх євреїв з Англії; 1298-го внаслідок гонінь лицаря Рандфлейша повністю знищуються 146 єврейських общин в південній Німеччині та Австрії. Головні місця побоїщ: Нюрнберг, Бамберг, Рьоттинген, Берхінг, Краутхайм, Мосбах, Оксенфурт, Вюрцбург, Віндхайм, Ротенбург (Таубер, Нойштадт), Баварія, Хайльбронн, Зінденльфінген та інші. Всього вбито 20000 євреїв.

5061 — 5161 (1300 — 1400 рр.). 1306 року Філіпп ІV Гарний виселяє всіх євреїв із Франції; 1321-го у південній Франції вбито 5000 євреїв; усі євреї общини Шимон спалені; 1328-го в Наваррі (Франція) зарізано 5000 євреїв; 1332-го в Уберлінгені (оз. Баденське) спалено 400 євреїв; 1337-го убито чимало євреїв у Деггендорфі (Баварія); 1348-го знищені єврейські общини в Ліндау (оз. Боденське, Хорбе), Неккар, Еслінчені, Ройтлінгені, Аугзбурзі, Колмарі, Нюрнберзі; 1349-го — переслідування євреїв у зв’язку з чумою переноситься в Брацлав, Вецлар, Майнц, Кьольн, Радольфцелль, Варцбург, Фрідріхсхафен, Франкфурт-на-Майні, Дрезден, Фульду, Равенсбург, Констанц, Шпайєр, Ульм, Фрайбург, Штрасбург і на швейцарські міста: Вінтертур, Дисенхофен, Шаффхаузен, Тургау, Цюріх, Баден, Рейнфельден, Санкт-Галлен, Базень та Емменталь (Берн); 2000 євреїв відкрито спалюються у Страсбурзі; 1355-го — папа Бенедикт ХІІ наказує зруйнувати Празьку синагогу; 1391-го — 5000 єврейських сімей знищені в Севільї (Іспанія); зруйновано 23 синагоги; 20000 євреїв спалені на вогнищі на початку жорстоких переслідувань євреїв в Іспанії; 200 євреїв спалюють в Енці (Дунай).

5161 — 5261 (1400 — 1500 рр.). 1404-го в Зальцбурзі (Австрія) спалені живцем всі євреї; 1412-го у Відні спалено 212 евреїв; 1478-й — рік початку інквізиції в Іспанії; 1483-го католицька інквізиція спалює в багатьох містах Іспанії 30000 євреїв; 1492-го Фердинанд ІІ Арагонський та Ізабелла І Кастильська виганяють усіх євреїв з Іспанії; 1494-го папа видає так звану “відьмову буллу”, у якій єврейські жінки підозрюються як відьми і у багатьох містах Європи жорстоко вбиваються; 1496-го декретом кайзера Максиміліана І всіх євреїв виганяють з Австрії; 1497-го всіх євреїв виганяють з Португалії.

5261 – 5361 (1500 — 1600 рр.). 1501-го в Толедо (Іспанія) спалюють багатьох євреїв; 1504-го у Москві спалюють усіх провідних євреїв; 1506-го в Лісабоні (Португалія) вбивають 2000 євреїв; 1510-го в Берліні піддають мукам і спалюють 38 евреїв. 1534 – 1572 рр. у палестинському місті Цефат виникли нові школи Кабали, які поширилися на увесь єврейський світ і сприяли становленню самосвідомості іудеїв. 1574-го в Мексиці відкрито спалюють 897 євреїв.

5361 — 5461 (1600 — 1700 рр.). 1614-го у Франкфурті повністю було знищено єврейський квартал. У 1648-му (5408 р. за євр. літ.), згідно з передбаченнями кабалістів, мусив був прийти Месія, син Давида. Таким проголосив себе якийсь Шабтай Цеві. Звістка про те, що Ізраїль незабаром буде звільнено, активізувала єврейську діаспору. Зокрема, в Польщі, Україні та Росії. 1648-го в Росії і в Україні козаками Богдана Хмельницького було вбито 12000 євреїв; у цей же рік у Польщі під час визвольної війни було вбито 400000 евреїв. У кабалістичній історіографії цей період названо “Гзерат Хмельницький” “карою Хмельницьким”; 1650-го в Росії було вбито 200000 євреїв; 1670-го Леопольд І виганяє з Відня 4000 євреїв; цього ж року всі євреї депортуються з Меца (Франція); 1679 — 1692 рр. у Пальмі на Мальорці спалюється багато тисяч євреїв; 1680-го в Мадриді (Іспанія) спалюють на вогнищі 86 євреїв.

5461 — 5561 (1700 — 1800 рр.). 1728-го євреїв виселено зі Львова; 1734-го в Україні й Польщі під час гайдамацького повстання вбито 20000 євреїв; до 1769-го у Португалії вбито тисячі євреїв.

5561 — 5661 (1800 — 1900 рр.). 1818-го у Вюрцбурзі вбито багато євреїв, а тих, що залишилися — 400 вигнано; 1821-го “чорна сотня” в Одесі почала перший погром, який перекинувся на багато інших міст Росії та України. До першої світової війни загинуло понад 100000 євреїв; 1826-го в Іспанії проводяться останні страти через інквізицію; 1840-го в Дамаску неправдиво звинувачуються керівники єврейських общин, багатьох піддають тортурам, а дехто помирає; 1858-го в Росії лютують погроми, гинуть тисячі євреїв; 1864-го євреї жорстоко переслідуються в Марокко; 1861-го починається жорстоке переслідування євреїв у Румунії; до 1871-го кілька разів повторювалися погроми в Одесі; 1881-го в Києві убито 792 євреї, погром в Єлизаветграді; 1882-го погром у Балті; 1883-го погром в Ростові-на-Дону; 1891-го євреїв Москви відправляють на заслання; 1892-го в Лодзі (Польща) убито 20 євреїв.

5661 — 5761 (1900 — 2000 рр.). 1903-го — погроми в Гомелі та Кишиневі; 1905-го — погроми в 700 містах Росії, України та Польщі, що їх організувала імперська влада, “Союз російських робітників”, “чорна сотня”. Зокрема: в Курську, Керчі, Кривому Розі, Томську, Чернігові, Саратові, Житомирі, Брест-Литовську, Седльці (Польща), Лодзі (Польща), Бєлостоці (Польща), Києві, Олександрівську, Маріуполі, Юзівці (нині Донецьк), Умані, Богопіллі, Голті, Ольвіополі, Кам’янському; 1917-го в Калуші (Галиція) росіяни гвалтують єврейських жінок і четвертують дівчат; протягом 1917 — 1921 рр. у погромах, які відбулися в 1200 містах Росії та України, загинуло 30000 євреїв; 1919-го в Проскурові (з 1954 р. Хмельницький) під час погрому вбито 1500 євреїв; 1922-го у Берліні застрелено міністра іноземних справ Вальтера Ратенау через те, що він був євреєм; 1929-го в Хевроні (Палестина) араби вбили багатьох євреїв, а тих, що залишилися, вигнали; 1936 – 1939 рр. в Палестині під час арабських заворушень гине 500 євреїв; 1941-го в Берліні відвідує Гітлера арабський верховний муфтій з Єрусалима Амін-ель-Хуссейні і просить його сприяння у боротьбі з повсталими євреями Палестини.
До 1945-го нацистським режимом було знищено в:
Польщі 3000000
СРСР 1500000
Угорщині 400000
Чехословаччині 300000
Румунії 275000
Германії 170000
Литві 135000
Нідерландах 106000
Франції 90000
Латвії 85000
Австрії 70000
Греції 65000
Югославії 60000
Бельгії 40000
Італії 15000
Болгарії 7000
Люксембурзі 3000
Естонії 1000
Норвегії 900
Данії 50
Всього в країнах Європи нацисти знищили 6250000 євреїв.
З 1945-го по 1948 р. багато євреїв загинуло в арабсько-єврейських конфліктах, затонули під час переселення на непридатних для мореплавання суднах; 1948-го у визвольній війні проти п’яти арабських армій загинуло 6000 євреїв; 1956-го у Суецькій війні вбито 179; 1967-го у Шестиденній війні загинуло 800; 1973-го у Йом-Кіппурівській війні загинуло 2650; 1982-го у Ліванському поході вбито 574 євреї.

4. Для іудейської традиції притаманне фіксування подій, пов’язаних з жертвами свого народу. Іудеї знали, якою дорогою йдуть і проставляли на ній віхи своїх втрат. Автор далекий від думки, що зібраний ним з різних джерел матеріал дає повну картину поневірянь людей, що їх колись було вигнано з рідної землі. Але й ті, мабуть, куці, дані свідчать про співмірність між масштабом трагедій народу і активністю Темного сателіта. Особливо виразно це бачимо, коли астральні аури семітів і яфетичних народів отримують однаково високий вплив Орба. Тобто тваринна складова людини (будь-якої) вивищується над її духовною складовою. Між народами (силами, потугами) відбувається те, що називають “коса на камінь”. Перемагає сильніший і чисельніший. Що й сталося 3761 — 3861 рр. за еврейським літочисленням (у перше століття н. е.). Саме на це століття припала найбільша кількість “здригань” астральної аури планети — 10 (див. графік 3). Цією ж кількістю сплесків активності Темного сателіта були означені інші народи, що йшли авраамовою дорогою часу (графік 2). Наслідок дивовижного протистояння — 1,1 мільйона вбитими тільки серед переможених, решта депортовані. І це на той час, коли земля ще не була так залюднена, як тепер. 3861 – 3961 роки (2-ге ст. н.е.) забрали в іудейського народу ще понад 500000 людей. Тут, знову ж таки, не враховані втрати переможців.
Далі йде спокійне століття (3961 — 4061 рр. еврейського літочислення чи 3-тє ст. н.е.) — усього один сплеск активності Орба. Для яфетичних народів звірство також пішло на спад.
Лихо (масове нищення, “галут” — вигнання), яке сталося у період від 3761-го до 3961-го євр. літочислення, проте проростає з попереднього століття, коли Орб послав був стільки ж (10) “детонаційних хвиль” на людство (графіки 2, 3). У цей період у земний світ прийшло кілька поколінь людей з ненормальною психікою, які й дітям своїм прищеплювали параноїдальне виховання. Це були покоління, кожен десятий з якого з’явився у світ без табутивного бар’єру. У цей час (63 р. до н. е.) Ізраїль стає васалом Риму. І саме у цей період у земний світ приходить така лиховісна сутність, як Ірод Великий. Але для покоління людей несамовитих, означених сильним тваринним інстинктом, діяння династії Іродів не було чимось надзвичайним. Не дивно, що у 30-і роки н.е. вони не визнають Месії, хоч про його прихід знали з пророцтва Даниїла та від Посвячених. То була ніч людства. Про подібну ніч у кінці другого тисячоліття Нострадамус скаже: “найтемніше, найнепроглядніше затемнення сонця”.

5. Багато хто з істориків називали тодішні події в Іудеї словом “революція”. Так, після смерті Ірода Великого єврейські патріоти, не послухавши миролюбних слів першосвященика Хіллена, оголосили війну наступникові Ірода Архелаю і розіклали намети свого військового табору довкола храму. Військо Архелая знищило 3000 повстанців, багато з яких прийшли в Єрусалим на свято Пасхи (4р. до н.е.). В наступне свято п’ятдесятниці повстанці знову зібралися і багатьох із них знову повбивали. Святилища пограбували легіонери, мистецьки прикрашені аркади храму згоріли, немало євреїв у відчаї покінчило життя самогубством. Загони патріотів почали тепер гуртуватися в сільській місцевості, погрожуючи розправитися з кожним, хто підтримував римську владу. Один такий загін захопив столицю Галілеї Сенфорис. На це в Палестину вторгся з двадцятитисячним військом намісник Сірії Вар. Він зруйнував сотні міст, розіп’яв на хрестах дві тисячі повстанців, тридцять тисяч продав у рабство (Віл Дурант з посиланням на Йосифа Флавія).
Закваска, яку вчинив Ірод Великий і якій він таки ж не давав забродити, з його смертю почала бурхливо шумувати. Її пригнітили силою, але тільки на якийсь час. Наростав внутрішній опір. Адже у храмі приносили жертви Яхве в ім’я імператора, тобто поневолювача-язичника. А вже коли Калігула видав наказ про спорудження у храмі своєї статуї, ось-ось мало було спалахнути нове повстання. Тільки зненацька смерть Калігули запобігла тому.
На цей час припадає виникнення руху “зелотів” (“стилетників”). Члени цього товариства поклялися вбивати кожного, нелояльного до свого народу. Вони змішувалися на вулицях з натовпом, стромляли стилет у спину своїй жертві і розчинялися поміж люду.
В Іудеї, один за одним, змінювалися римські ставленики, які поводили себе більше, як грабіжники. Так Флор забрав з храму сімнадцять талантів, що спричинило до нового вибуху протистоянь. У відповідь легіони Флора розсіяли натовп, пограбували сотні осель і повирізали їх господарів, а підбурювачів висікли і розіп’яли. У той день, за свідченням Йосифа Флавія було вбито 3600 іудеїв.
Старі або заможні люди радили потерпіти, мовляв, повстання проти такої могутньої імперії призведе до національного самогубства; молоді ж і бідаки звинуватили їх у потворстві ворогові і боягузстві.
А ось слова, які можна без зміни (крім числа загиблих) перенести на час жовтневого заколоту в Росії. “Місто і мало не кожна сім’я розкололися на дві партії: одна захопила горішню частину Єрусалима, друга — нижню; вони нападали один на одного, користуючись будь-якою зброєю, що була під рукою. В 68 році між ними відбувся вирішальний бій; радикали перемогли і вбили 12000 людей, включаючи всіх багатих. Повстання переросло в революцію. Повсталі оточили римський гарнізон у Массаді, переконали воїнів скласти зброю і здатися, а тоді знищили всіх полонених” (Віл Дюрант). Тобто маємо той самий сценарій, за яким розвивалися події і у третю ніч людства в Петербурзі, а саме — громадянську війну.

6. “33 Тоді знову Пилат увійшов у преторій (службове приміщення Пілата), і покликав Ісуса, і до нього сказав: “Чи Ти Цар юдейський?” 34 Ісус відповів: “Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?” 35 Пилат відповів: “Чи ж юдеянин я? Твій народ та первосвященики мені Тебе видали. Що таке ти вчинив?” 36 Ісус відповів: “Моє царство не із світу цього. Якби із цього світу було моє Царство, то служба моя воювала б, щоб не виданий був я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси...” 37 Сказав же до нього Пилат: “Так ти Цар?” Ісус відповів: “Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос.”
38 Говорить до нього Пилат: “Що таке правда?”
І сказавши оце, до юдеїв знов вийшов, та каже до них: “Не знаходжу я в Ньому провини. 39 Та ви маєте знати, щоб я випустив вам одного на Пасху. Чи хочете отже, відпущу вам Царя Юдейського?” 40 Та знову вони зняли крик, вимагаючи: “Не Його а Варавву!” А Варавва був злочинець” (гл. 18).
“От тоді взяв Ісуса Пилат, та велів збичувати Його. 2 Вояки ж, сплевши з терну вінка, Йому поклали на голову, та багряницю (пурпур, порфіра, тобто червона тканина) наділи на Нього, 3 і приступили до Нього й казали: “Радій, Царю Юдейський!” І били по щоках Його...
4 Тоді вийшов назовні ізнову Пилат та й говорить до них: “Ось Його виводжу назовні до вас, щоб ви переконалися, що провини ніякої в Нім не знаходжу.” 5 І вийшов назовні Ісус, у терновім вінку та в багрянім плащі. А Пилат до них каже: “Оце Чоловік!” 6 Як побачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: “Розіпни, Розіпни!” Пилат каже до них: “То візьміть Його ви й розіпніть, — бо провини я в Нім не знаходжу!” 7 Відказали юдеї йому: “Ми маємо Закон, а за Законом Він мусить умерти, — бо за Божого Сина Себе видавав!” 8 Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більше, 9 і вернувся в преторій і знову питає Ісуса: “ Звідки ти?” Та Ісус йому відповіді не подав. 10 І каже до Нього Пилат: “Не говориш до мене? Хіба Ти не знаєш, що маю я владу розп’яти Тебе, і маю владу Тебе відпустити?” 11 Ісус відповів: “Надо Мною ти жодної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було; тому більший гріх має той, хто Мене тобі видав...”
12 Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали: “Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! (“кесарів приятель” — почесний титул, що його в той час мало хто мав із римської знаті. Пілату Понтію дозволено було носити цей титул через те, що він був одружений з онукою римського кесаря, яку звали Клавдія Прокула. Вона ж — Клавдія застерігала Пілата: “Не роби нічого поганого Праведнику Тому, бо я нині у сні багато постраждала за нього”). Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві!” 13 Як зачув же Пилат це слово, то вивів назовні Ісуса... 14 Був то ж день Приготування Пасхи, година була близько шостої. І він каже юдеям: “Ось ваш Цар!” 15 Та вони закричали: “Геть, геть із Ним! Розіпни Його!” Пилат каже до них: “Царя вашого мушу розіп’яти?” 16 Ось тоді він їм видав Його, щоб розіп’ясти...” (гл. 19, Єванг. від св. Івана).
Ці слова, написані майже сучасними для нас стилем та лексикою, не потребують жодних коментарів; вони передають чорні хмари ненависті та жорстокості, що нависли були над тогочасним людом. Темний сателіт протягом ста тридцяти років підряд (на час страти Христа) надсилав у земний світ свої “детонаційні хвилі”.

7. Є в тексті слово, на яке мало хто звертає увагу, але яке проектує трагедію однієї людини (хоча й Сина Божого) на трагедію великої людності, тих, у свідомості кого текла духовна кров Ісуса. Це слово “багряниця” (пурпур або порфіра).

Пілат виводить народові знеславленого Ісуса


Порфіра — червона фарба, яка була поширена на Сході, а найбільше у Вавілоні, де поклонялися Зевсу-Белу (Белу-Мардуку). Там храмові завіси, одяг жерців, шати царів виготовляли з порфіри. Багато хто з вельмож задля пишноти також убиралися в порфіру. Одягання на Ісуса “багряниці” було знущанням. Мовляв, якщо ти цар, то отже тобі личить і царський колір. Це, так би мовити, підтекст дійства. Езотеричний же смисл сховано глибше. Над земним світом на той час мав владу чорний егрегор Самаеля. Однією з його втілених сутностей був цар іудейський Ірод. До боротьби з Христом він готувався ще до народження Ісуса. Але розправитися з ним йому не судилося. Це зробили згодом іродіани – партія Ірода (тогочасна звірина), які вважали Ірода своїм богом. Треба сказати, Ірод багато зробив для розбудови єрусалимського храму – святині іудаїзму і тому мав підтримку у релігійної знаті. Отож убивство Ісуса мало дві причини: перша (видима) та, що він назвав себе Сином Божим і друга — іродіани виконували програму свого “вождя”, який ще до народження Христа був анти-христом. Усе те відбувалося в ніч людства, коли в свідомості кожного — в кого більше, у кого менше, було від князя темряви. А “державний” колір царства Самаеля (див. схему еманацій Септенера) червоний, а число його 666; червоне з числом 666 поєднує те, що й число сатани, і довжина хвилі коливань атома червоного 7560 ангстрем дають ту ж саму теософську суму 18. Саме під цим державним кольором “змія великого, вужа стародавнього” у 1917-м почалося нищення православного християнства. “Багряницю”, яку 33-го одягли на Месію, 1917-го одягли на багатомільйонну людність. Не сталося жодного більш-менш значущого дійства, від смертного вироку окремій людині до великомасштабних заходів спорудження таборів смерті, над якими б не майорів червоний стяг — “багряниця”. Годі вже й казати про нищення церковних пріоритетів та духовних набутків церкви. Згадаймо наказ Леніна за номером 13666/2 від 1-го травня 1919 р., у якому закодовано таке: число 13 означає “смерть”; 666 — що смерть прийде від сатани (звірини); 2 — буде дві голови звірини, які нищитимуть церкву. Що й сталося. Під “багряницею” радянська звірина знищила 62 млн. людей. Всього ж комуністичними режимами світу було знищено 110 млн. людей. Але це вже було у другу – темнішу за попередню — ніч людства. Тут астральна аура планети надсилала свої “детонаційні хвилі” у земний світ з найближчої відстані.
Свято нищення православ’я відзначали щороку. Власне, то була окультна містерія, під час якої все довкола потопало в морі червоних прапорів та гасел. Містерія та мала назву всенародного свято 1 Травня. “І побачив я жінку, що сиділа на червоній звірині, переповненій іменами богозневаженими, яка мала сім голів і дев’ять рогів. 4 А жінка була одягнена в порфіру й кармазин (темно-червоний колір), і приоздоблена дорогоцінним камінням і перлами... 6 І бачив я жінку, п’яну від крови святих і від крови мучеників Ісусових, і, бачивши її, дивувався я дивом великим...” (“Об’явлення св. Ів. Богослова”, гл. 17).
Ті, хто вимагав від Пілата “Розіпни, Розіпни!”, прийшли у світ у століття з найбільшою частотою здригань Орба —10. Ті, хто належав до радянської звірини, також народилися у століття, коли Орб послав у земний світ 10 “детонаційних хвиль” (у роки, наближені до 1881-го). Різниця між першими і другими в потужності “хвиль”. Тому й армагеддон двадцятого століття був страхітливіший від армагеддона, коли розіп’яли Месію. Про це промовисто свідчить графік втрат єврейського етносу на іудейській дорозі часу. Православне християнство, на відміну від іудаїзму, не має традиції фіксувати свої втрати. Тому авторові цих рядків не пощастило наповнити графік активності Орба втратами людей на христовій дорозі часу. Відомо тільки, що всього загинуло від комуністичного режиму в Радянському Союзі 62 млн., зокрема українців понад п’ятнадцять мільйонів, що завдало непоправного удару по генофонду нації. У свідомості українця упродовж ще не одного покоління ятритиметься недовіра і страх.
Отож за два тисячоліття нашої ери людство пережило два великі армагеддони – перший на початку ери, другий наприкінці другого тисячоліття. І перший, і другий проростають від початку й кінця останньої (12-ї) Пророчої ери, а саме від 279 р. до н.е. і 1881 р. н.е. (23760-го і 25920 р. сон. Зод.). Усі ці роки дають ту ж саму теософську суму — 18.
Великих втрат зазнав іудейський етнос у сімнадцятому столітті. Світською, так би мовити, причиною було те, що євреї опинилися в епіцентрі протистояння слов’янських народів: поляків, українців і росіян. І оскільки вони — євреї були не найбіднішою верствою поміж християнського люду, то й грабували, а часто й убивали їх усі ворогуючі сторони. До того ж вони після депортації з Іспанії, Франції та інших країн Західної Європи, ще не встигли як слід адаптуватися поміж слов’ян і отже вважалися чужорідним елементом. Багато хто з них дав себе використати знаті, ставши управителями маєтків і т. ін., а відтак обернувся на ворога простого люду.
А тепер знову звернемо увагу на графіки активності Темного сателіта для цього періоду. Для християнського світу (граф. 1) вона — активність не була надмірно великою — 7 – 8 імпульсів на століття. Для іудейського ж (граф. 3) сягнула критичної межі 9 – 10 “здригань”. Хроніка цього століття свідчить, що 5408-го (1648-й християнського літочислення) року, за передбаченнями кабалістів, мусив був прийти Месія, син Давидів, і звільнити священну землю — Ізраїль. Отож євреї всього світу жили цією надією. Психіка їх – темпераментних південців перебувала у вищому регістрі, а це — нетерпимість, знервованість, одержимість. Тому й розправа над ними бувала дуже жорстокою. Наприклад, у Пальмі на Мальорці, як писалося вище, було спалено багато тисяч іудеїв, у Мадриді — 86 людей, у Франкфурті було знищено цілий єврейський квартал. Додамо до переліченого вбивства, знущання та депортацію у багатьох країнах Західної Європи.
Отож друга причина втрат єврейського етносу у 17-м столітті — окультна.
І знову ж таки, розшукати дані про систематичні втрати християн (православних і католиків) авторові не пощастило. А їх було, як свідчать історичні події, на порядок більше, адже бойові дії вели саме вони.

8. Що таке хрестові походи, відомо кожному; хто і коли їх розпочав знають історики. А про те, що їх розпочали люди, які прийшли у світ у роки активного Орба, навряд чи кому відомо. Якщо взяти графіки активності Орба для авраамової і християнської доріг часу, то на них найбільша кількість “здригань” — 10 для першої припадає на кінець дев’ятого — початок десятого століть; для другої на кінець десятого — початок одинадцятого століть. Отож навісніння для людей, які жили за авраамовим і християнським календарями сягнуло свого максимуму в 900-ті і, відповідно, в 1000-ні роки. У цей час у земний світ прийшли чотири покоління сутностей, тваринна складова аури яких отримала максимальне (і близьке до того) сприяння Орба. Що й стало основною — глибинною причиною нетерпимості та навісніння тих, хто організовував хрестові походи і був їх учасником. Релігійні й завойовницькі мотиви то – тільки наслідки.
Про хрестоносців написано багато історичних досліджень, художніх творів, поставлено кінофільмів, але скільки їх — “визволителів гроба господнього” загинуло — невідомо. Залишилися згадки тільки про те, що під час захоплення Єрусалима 1099 року вони вбили понад 165 тисяч євреїв та мусульман.
Порівнявши найвищі активності Орба для трьох шкал часу, можна завважити, що для іудеїв, тих, хто жив за авраамовим календарем, і християн максимум “здригань” становить 10; іудеї жили при активності Орба дев’ять пульсацій на століття 300 років, авраамівці — 100, християни – 100. Схоже, що діяльність хрестоносців стимулювали ті, хто жив за іудейським і авраамовим календарями, тобто етноси, аури яких більш чутливі до посилань Темного сателіта. І ця закономірність зберігається упродовж усього дослідженого періоду (див. графіки): спочатку “дихання” Орба відчувають іудеї, потім авраамівці і вже потім християни.
Виходячи з цього, можна сказати, що Орб по-різному впливає на представників різних релігій. Наприклад, християни найменш вразливі. Пояснити це генетичними особливостями нації важко, адже поміж іудеїв чимало неєвреїв, а поміж християн багато південців і людей неяфетичної раси.

9. Як і тисячу років до того, події оберталися довкола хрестової віри, як у країнах, де ця віра мала вже тисячолітнє коріння, так і поміж язичників, куди християнство тільки-но проникало, наприклад, у Київській Русі, де відлік часу вели за авраамовим літочисленням.
Ось хроніка військових походів київських князів у часи наростання активності Орба (взято з “Повісті врем’яних літ”):
В літо 6364 (858 р. н. е.) цар Михайло пішов з воями берегом і морем на болгар...
В літо 6374 (866) ходили Аскольд і Дір на греків. І прийшли в 14-те літо Михайла царя. Цар же ходив на агарян (мусульман)...
В літо 6390 (882). І пішов Олег, взявши воїв своїх багато... І взяв Смоленськ... І взяв Любич...
В літо 6391 (883) почав Олег воювати проти древлян, і підкорив їх.
В літо 6392 (884) ходив Олег проти сівери, і переміг сіверів...
В літо 6425 (907). І пішов Олег на греків...
В літо 6419 (911) велика списоподібна звізда була видна на заході...
В літо 6422 (914) ходив Ігор на древлян і переміг...
В літо 6428 (920) Ігор воював проти печенігів...
В літо 6442 (941) Ігор ходив на греків. (На цьому слід трохи зупинитись). ...І як прийшли вони, і пристали (до берега), і стали воювати в країні Віфінській, і полонили їх по Понту (Чорному морю) аж до Іраклія і до землі Фофлагонської. І всю країну Нікомедійську пополонили, і Суд весь спалили. І кого брали, тих розтинали, інших, як мішені, розставляли і стрілами розстрілювали, і хребти ламали, назад руки зв’язавши, і цвяхи залізні посеред голови їм забивали. І святих церков багато вогневі віддали... І раду радила русь, і вийшли оружно проти греків, і битва між ними була жорстока, і ледь-ледь подолали греки. Надвечір повернулися руси до дружини своєї і вночі, посідавши в лодії, відбігли. Феофан же зустрів їх у лодіях вогнем, і почав пускати вогонь трубами на лодії руськії, і було видно страшне чудо: і русь же, бачачи полум’я, стрибала у воду морську і хотіла врятуватися, і тільки деякі додому повернулись. Ті ж, що в землю свою повернулись, — кожен своїм оповідали про те, що сталось, і про вогонь із лодій: “Неначе блискавку небесну, — казали, – мають греки у себе і, її пускаючи, нас попалили, і через це не здолали ми їх...”
В літо 6452 (944) Ігор зібрав багато воїв: варяги і русь, і печеніги, і взяв від них заложників, – пішов проти греків у лодіях і на конях, прагнучи помститися за себе...”
Описання такої жорстокості не часто зустрінеш у літописах. Хто ж те скоїв? Люди, яким тоді було від двадцяти до сорока років, тобто ті, хто народився в межах 6410 — 6430 рр. авраамового літочислення — у час найбільшої активності Темного сателіта. Скільки років тоді було заводієві акції — Ігореві? У “Повісті врем’яних літ” є такий запис: “В літо 6411 (902) Ігор виріс і ходив...” Якщо під словом “виріс” мається на увазі 18 – 20 років, то в році 6449 (941) йому було близьки шістдесяти років. Народився він, скоріше за все, у 6381 році, а виховувався у “ніч” тогочасного людства (див. графік 2).
Поміж київських князів він залишив в історії чи не найглибший слід.
Але продовжимо хронологію військових походів язичницької Русі.
В літо 6454 (946) Ольга зі своїм сином Святославом військо велике і хоробре зібрала і пішла на деревську землю...
В літо 6473 (965) пішов Святослав на козар...
В літо 6474 (966) Святослав переміг вятичів...
В літо 6475 (967) іде Святослав на Дунай воювати болгар...
В літо 6479 (971) прийшов Святослав у Переяславець, і закрилися болгари. І вийшли болгари на січу велику проти Святослава, і була січа велика...
В літо 6484 (976) пішов Ярополк на брата свого Олега у деревську землю...
В літо 6489 (981) пішов Володимир на ляхи і захопив городи їхні Перемишль і Червен...
В літо 6490 (982) повстали дружно вятичі, і пішов на них Володимир і переміг їх вдруге...
В літо 6491 (983) пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їхню...
В літо 6492 (984) пішов Володимир на родимичів...
В літо 6496 (988) пішов Володимир із воями на Корсунь, город грецький...
В літо 6501 (993) ходив Володимир на хорватів...
В літо 6226 (1018) прийшов Болеслав з ляхами і Святополком на Ярослава...
В літо 6527 (1019) прийшов Святополк з печенігами силою грізною...
В літо 6531 (1023) пішов Мстислав на Ярослава з козарами і косогами...
В літо 6539 (1031) Ярослав і Мстислав зібрали воїв багато, і пішли на ляхів, і знову зайняли городи Червоноруські...
В літо 6546 (1038) Ярослав ходив на ятвягів...
В літо 6548 (1040) Ярослав ходив на литовців...
В літо 6549 (1041) Ярослав ходив у лодіях на мазовшан...
В літо 6550 (1042) Володимир, син Ярослава, ходив на ям і переміг їх...
В літо 6551 (1043) послав Ярослав сина свого Володимира на греків...
В літо 6566 (1058) Ізяслав переміг голядь...
В літо 6573 (1065) ходив Святослав на Ростислава до Тмуторакані... У ті ж времена було знамення на заході: зірка превелика, неначе з кривавими променями, сходила звечора після заходу сонця, і так було сім днів. Се віщувало не на добро. Після цього було усобиць багато і нашестя поганих на Руські землі, бо ця зірка була неначе кривава і віщувала кровопролиття. У ті ж времена було дитя викинуто в річку Сітомлю, це дитя витягли риболови з неводу, його роздивлялися до вечора, і знову вкинули його в воду, бо на його лиці були сороміцькі частини тіла, а про інше через сором і говорити не можна. Перед цим же временем сонце перемінилося, було не світле, а ніби місяць... Так ото подібні знамення бувають не на добре.”
Справді, після цього знамення літописні дати сповіщають уже про міжусобні війни. Русь перестає бути агресором і стає, навпаки, об’єктом нападу половців. Тепер після слів “В літо” стоять роки спорудження церков, смерті князів і священиків, перезаховання мощів і т.ін.
Відповідно до “Повісті врем’яних літ”, київськими князями було здійснено завойовницьких походів у період: з 800 до 900 рр. — 5; з 900 до 1000 рр. — 18: з 1000 до 1100 рр. — 11. Отож найбільша кількість агресій, як і рівень жорстокості, припадає на століття, коли активність Темного сателіта для авраамового календаря, за яким жила Русь, сягнула максимуму — 10 (900 – 1000 рр.) У цей час навіснінням були означені і вожді, і виконавці. В одинадцятому ж столітті здійснювали походи ті, хто народився в десятому, до того ж уже хрещені.
Часи “ночі” людства супроводжувалися знаменнями. Крім двох згаданих, що сталися 6419 (911) та 6573 (1063) рр., літописцем зафіксовано ще кілька. Так, “в літо 6999 (1091)” було знамення на сонці: зникло, мало його залишилося, стало, як місяць о другій годині дня місяця травня в двадцять перший день. ...У це ж літо, коли Всеволод полював на звірів за Вишгородом, і було вже закинуто тенета, і люди загукали, як упав превеликий змій з небес, і вжахнулися всі люди. ...У те ж врем’я земля так стукнула, що багато хто почув. ...У це літо волхв об’явився у Ростові і загинув.”
А ось знамення, яке нічим іншим, як розгерметизацією астрального світу, пояснити не можна.
“В літо 6600 (1092). Предивне чудо було в Полоцьку: тут вночі з’явилися привиди, стогнали опівночі, як люди, шниряли біси вулицями. Кожен, хто із хоромів виходив, щоб побачити, відразу ж був бісами непомітно уражений і від того помирав, і ніхто не насмілювався виходити з хоромів. Після цього почали біси вдень з’являтися на конях, і не було видно їх самих, але видно було копита їхніх коней. І так уражали людей в Полоцьку і його області. Тому і люди говорили: “Мертві б’ють половчан.” Почалося це знамення від Друцька.
У ці времена було знамення в небесах: наче круг був посеред неба величезний.
У це ж літо засуха була, неначе вигоріла земля, і багато лісів самі загорялися, і болота. Багато знаменій було на землі...
У ці ж времена багато людей вимерло від різних хвороб; як говорили продавці хрестів (надмогильних), від Пилипового дня до м’ясопусту продали сім тисяч хрестів. Було це за гріхи наші...
В літо 6607 (1099)... було знамення над Володимиром у місяці квітні: два кола, а в них неначе сонце, і так до шостої години, а на ніч, як три стяги світлі і аж до зорь.”
Треба сказати, що знамення 1065, 1091, 1092 та 1099 рр. сталися вже на затуханні астрального колапсу Орба. До цього слід додати, що на час активності Орба по Європі прокотилася хвиля руйнівних землетрусів. Зруйновано було й Константинополь. 26 березня 1000 року землетруси призвели до великих руйнувань і пожеж. Христова віра очікувала пришестя антихриста. 999 рік вважали замаскованим, дзеркальним відображенням числа 666. Тим більше, що у попередньому — 998-му в небі з’явилася і кілька днів сяяла велика комета.
Як свідчать європейські хроніки того часу, люди вирішили, що антихрист уже прийшов і очікували кінця світу, а відтак вважали вже марним обробляти і засівати землю, лікувати хворих і відбудовувати зруйновані житла. Це призвело до великого мору, довгих років голоду й розрухи.
Поза всяким сумнівом, період від 900 до 1050 рр. в історії людства був апокаліптичним. На жаль, авторові цих рядків не пощастило віднайти матеріали про кількість людських втрат, але, вочевидь, вони були величезними.Про це свідчать хоча б кількість хрестових походів та агресій язичницької Русі. Вже не мовиться про експансію мусульманства.
Отож усі три розглянуті максимуми Темного сателіта супроводжувалися великими потрясіннями людства і водночас трясінням земної тверді. У книзі “І бачив я звірину...” наводяться факти вулканізмів, зокрема, виверження Везувія, землетрусів у перше століття нової ери, а також дана якісна й кількісна оцінка тектонічних катаклізмів земної кулі за період кінця старого — початку нового кіл сонячного Зодіаку. Так, саме у найнепрогляднішу ніч людства — 1883 р. сталося виверження вулкана Кракатау. Такої сили вибуху, людська пам’ять до того не зафіксувала.
Можна казати, що “детонаційні хвилі” Темного сателіта впливають не тільки на людську свідомість, а також на своє власне тіло — Землю. І що вплив їхній тим суттєвіший, чим більша частота здригань Орба на століття. З досягненням максимуму — 10 починається колапс людства і планетної тверді.
Ключ до розуміння цього — теософська сума 18.

10. А якими подіями означені неапокаліптичні часи?
Як уже мовилося, єврейський етнос перебував у “повідді”. Багато євреїв осіло в західник країнах, багато їх подалося через Чорне море до Дніпра, де в п’ятдесятих роках побував Андрій Первозваний, і на Кавказ. На північному Кавказі вони влилися в Хозарський Каганат, який панував над цим регіоном, і здобули у кочівників велику прихильність, оскільки вирізнялися з-поміж тамтешньої людності освіченістю, розумінням, як будувати державність, а також багатством – великою кількістю коштовностей, які довгий час приховували від римлян. Скоро вони запровадили ефективну систему збирання данини з підвладних хозарам племен, а невдовзі самі стали збирачами. Та найголовнішим наслідком від вливання євреїв у Каганат було те, що хозари прийняли іудаїзм.
Так велося аж до кінця восьмого сторіччя, коли могутність Хозарського Каганату після воєн з арабами, що тривали півстоліття, була підірвана. Араби, які на той час прийняли іслам, вихлюпнулися з Аравійської пустелі на Середземномор’я та Причорномор’я у кінці 7 – 8 ст. У зв’язку з цим багато євреїв переселилися на підвладні хозарам землі на Оку, а частина мігрувала до Дніпра, де вже існувала міцна єврейська громада і де євреї промишляли торгівлею та лихварством. Лихварство ж приводило часто до боргового рабства того, хто позичав. Отож єврейська хроніка 823 року відзначила перший погром у Києві і спалення синагог. Другий погром у Києві стався 1024 року, за князювання Ярослава Мудрого. (На час погрому князь перебував у Новгороді). Мотивами погрому було те, що багато киян опинилися в борговому рабстві у євреїв, а також те, що до Києва підійшов Мстислав з хозарами; кияни їх у місто не пустили. Виступи проти євреїв-лихварів спонукали згодом Ярослава скасувати боргове рабство. Але ці два сплески навісніння сталися уже в ніч людства.
Та повернемося до неапокаліптичних часів. Для слов’ян на початку другого століття н.е. тривав так званий Черняхівський період, який характерний торгівлею зерном з Грецією та Римом, зростанням культури. Ареал слов’янського поширення — від Дніпра до Карпат і на північ до Прип’яті. У цей період слов’яни, що селилися між Дніпром і Дністром, не споруджували укріплень, що свідчить про мирний час. Крім того, міжплемінний союз тут був досить міцний. Отож з кінця першого століття почалися часи розквіту. У Велесовій книзі, написаній волхвами ще задовго до Київської Русі, мовиться про плем’я, яке проживало на Середньому Подніпров’ї і яке мало назву руси або русичі. Від них походить назва річок Рось і Русава. Між іншим, латиною слово “русь”, “рустикус” перекладається як “орач”, “хлібороб”. Як видно, назва ця йде прямо від народу Оріїв (Аріїв) – родоначальників південно-східних слов’ян.
Що ж до північно-слов’янських племен, то вони були сховані лісами, а відтак відірвані від цивілізованого півдня. Вони перебували на стадії так званої “зарубенецької” культури і загальмувалися у своєму розвитку щонайменше на 300 років.
У трисотих-чотирисотих роках з-поміж південно-східних слов’ян починає виділятися найчисельніше плем’я — поляни. Вони й організували так званий “антський союз” з метою протистояти готам (плем’я східних германців). Антський союз підкоряє на якийсь час готів. Але тут обійшлося без звірства. Анти не пригнічували готів; залишили їм навіть землі і державність. Але готи, запросивши в гості князя Божа з синами і його сімдесят вельмож, підступно вбили їх (“розіп’яли для страшного прикладу”). Відтак зненацька напали на полян. Після того почалася довга й виснажлива війна з готами. Зрештою анти знову вийшли у Причорноморські степи, відкинувши готів за Дунай (візіготи) і на схід за Дон (остроготи). Тим часом, зі сходу наближалися кочівники гунни, які “взяли антів в оборону проти готів і з допомогою вірної ім частини готів знищили своєвільного Вінітара” (М.Грушевський). Утворилося щось схоже на союз антів з гуннами, який очолив Аттіла. Це було могутнє утворення. Йому платили данину Рим і Греція. По смерті Атілли (453) союз розпався. Атілла залишив глибокий слід в історії, але прив’язати його діяння до активності Темного сателіта важко, адже союз той складався з язичників-русів, які датували події за авраамовим календарем, і гунів, які свою віру, як і літочислення, винесли ще, мабуть, з Китаю.
Є свідчення про те, що Атілла не проявляв нетерпимості до чужорідної віри. Так, захопивши Рим, він не став руйнувати Хрестової церкви, а тільки обклав державу даниною. Існує навіть художнє полотно, на якому папа римський умовляє Атіллу не руйнувати міста і храмів. Тобто ідеєю тодішніх воєн було загарбництво, а не релігійний фанатизм, як це сталося між римлянами та іудеями у перше століття, між язичниками та християнами у десяте і між марксистами та християнами у двадцяте. Завойовниками рухала жадоба, а не шаленство. А в таких випадках убивають тільки того, хто чинить опір.
При ознайомленні з історичними джерелами цього періоду впадає в око те, що анти — праукраїнці завжди жили на своїй території, яку боронили від завойовників. Спершу такими були готи, потім аварці, пізніше хозари й печеніги.
Смутні часи для слов’янства почалися з поверненням зі сходу колись вигнаних остроготів. Вони прийшли під натисном аварців, які насувалися з прикаспійських степів на захід (568). Треба сказати, що в цей час найменших утисків поміж слов’ян зазнали анти. Як свідчать історичні джерела, аварське військо дуже неохоче сприйняло план свого кагана йти на антів. Воно навіть збунтувалось і не пішло.
У другій чверті сьомого століття аварська держава упала, а в третій чверті міцніє хазарська держава, яка, з одного боку, боронить степи від нападу кочових орд, з другого — сама стає загрозою слов’янству.
Історичні джерела про події на Подніпров’ї від 100 до 800 р. украй куці. Це переважно візантійські хроніки, а пізніше літописні матеріали “Повісті врем’яних літ”, писані заднім числом за сто-двісті років.
Але у браку інформації є також інформація. А саме: у цей період не сталося нічого справді апокаліптичного. Бо якби таке сталося, то воно було б зафіксоване в історії людства.
Втім, навалу гуннів на Західну Європу історики вважають великим випробуванням для західного світу. З гуннами, напевне, були й анти, й словени, й дуліби та інші племена. Якщо слов’яни жили за авраамовим календарем, то гунни невідомо якого літочислення дотримувались, а відтак невідомі й особливості впливу Темного сателіта на той етнос.
Завойовувалися тоді народи, землі, матеріальні цінності, а не людські душі, що притаманне часам апокаліптичним.

11. Як уже мовилося, людство у період між двома найвищими активностями Темного сателіта 100 — 800-900 рр. зазнало чимало потрясінь, але жодне з них не набуло таких масштабів, щоб його можна було вважати апокаліптичним.
А які події сталися в період між максимумами активності Темного сателіта — 1000 — 1700-1900 рр.? Про одну з них — визвольну війну України, в якій брали участь три найбільші слов’янські народи і яка забрала кілька мільйонів життів, уже писалося. Але це була буря на слов’янському морі. Вона не мала вирішального впливу на весь християнський світ.
Другий катаклізм — татаро-монгольська навала. До знайомства з цією темою я мав сумнів щодо того, чи впишеться вона в “правило”. Адже часи татарського нашестя залишили у слов’янському світі (та й в усьому людстві) лиху пам’ять.
Галицько-волинський літопис пише про погром Батия в Україні: Бату взяв Переяслав і винищив (“изби весь”); навіть убив єпископа; церкву зруйновано й пограбовано. Чернігів взято й спалено; про масове вбивство тут не сказано; єпископа залишив живим. Про Київ не сказано, але сказано, що тисяцького Дмитра хан Бату помилував “мужьства єго ради.”
Суздальський же літопис дає коротку звістку, що татари пограбували Київ і св. Софію та інші церкви, “а люди от мала й до велика вся убиша мечем.”
Мандрівний історик Плано Карпіні (брат Йоанн де Полікарпо, який за дорученням папи Іннокентія ІV у 1245 – 1247 рр. здійснив подорож у Монголію, автор книжки “Історія монголів”) відвідав Київ за п’ять років по тому, також свідчить, що татари, взязши Київ, побили горожан.
На шляху від Києва до Волині татари підмовили людей з Колодяжного їм скоритися і, коли ті скорилися, — повбивали їх. Татари взяли Камінець та Ізяслав, але Кременця й Данилова взяти не змогли. Прийшовши під Володимир, Бату “взя й копьємъ и изби не щадя, такоже и градъ Галичь, иныи грады многы, им же нъсть числа”.
А ось як ставиться до цього Михайло Грушевський, в об’єктивності якого не сумнівається жоден історик: “Як бачимо, оповідь не відзначається особливою докладністю — загальні фрази або голі звістки про взяте. Очевидно, мовчання літописів про такі звістки не означає, що нічого злого від татар людям не сталося, як з другого боку і ці страшні слова “изби”, “изби весь” не припадає приймати так дуже буквально.”
Були дві основні причини перемоги татар: міжусобне протистояння князів і їхнє здирство щодо простого люду. Князі оббирали підданих до нитки, татари ж наклали на них помірну данину — десятину. По суті, татарський погром — це була війна між чужинським загарбником і вітчизняним визискувачем за право брати данину з простого люду. Тому-то татари на перших порах винищували знать. І тому в літописах, які писалися при княжих дворах і монастирях, читаємо “изби”, “изби весь”. Але по якомусь часі два паразити домовились.
На жаль, кожне з тогочасних князівств було зацікавлене в занепаді сусіднього князівства. А такі поняття, як патріотизм, відповідальність за весь етнос, а не лише за свою вотчину, було притаманне небагатьом. Що зрештою призвело до того, що Україна-Русь опинилася у васальній залежності від татар. Навіть князь Данило Галицький змушений був визнати себе васалом Золотої Орди (весна 1246 р.).
Татарське нашестя чи “погром”, як називає його М.Грушевський, це було загарбання території, поневолення людей, пограбування матеріальних цінностей, але не було війною за людські душі, що притаманне апокаліптичним часам. Про терпиме ставлення татар до інших релігій є чимало свідчень. Одне з них — записки подорожнього монаха Вільгельма де Рубрука, брата Ордену Міноритів, який дійшов до самої Золотої Орди. Він пише, зокрема, що навіть дружини хана, а їх було багато, відвідували церкви відповідно до їхньої конфесійної приналежності. Поміж них були і християнки. Та і в заповіті Чінгіс-хана ідеться про завоювання й підкорення народів, а не про винищення чи обернення у свою віру.
Отож татарський погром перевів державність (й без того аморфну) Київської Русі у васальну залежність, але не винищив і не депортував населення (хоча й вигнав багато полону), як і не забрав їхньої віри, як це сталося під час римського і більшовицького погромів у апокаліптичні часи.

12. Татаро-монголи, кочуючи, релігії, як такої, не мали. До них топтали стежку сарацини (мусульмани), християни, буддисти, представники інших конфесій, аби обернути у свою віру. Кочівників же цементувала не віра в бога, а авторитет хана. Як пише Рубрук, “слово “хан” означає достоїнство, те ж саме, що й віщун. Так іменують вони всіх віщунів. Отже й князі їхні мають назву хан, оскільки через віщування вони здійснюють владу над народом.” Іншими словами, татаро-монголами правили їхні маги — люди, спроможні впливати на народ медіумічно. Тому велике море кочівників діяло як один організм. Щось схоже відбувалося і в гітлерівській Німеччині, і в сталінському Союзі. Імена обох цих вождів несли енергетику жаху. До речі, “обличчя Бату-хана, як я (Рубрук) зауважив, було всипане червонуватими плямками.” У Сталіна також обличчя було в рудих плямах. Скоріше за все, це просте співпадіння, а не спільна ознака. Спорідненість же була глибша — і Бату-хан, і Сталін для своїх народів стали вищою силою, їхнім духовним наповненням.
Але не на віки, а тільки для сучасників. Уже нові покоління, які прийшли у світ, наприклад, після смерті Сталіна, такого наповнення не мали, а відтак став різко падати авторитет влади. І тоді компартійна верхівка зважується на крайній захід: створює лабораторію, у якій розробляються прийоми, з допомогою яких одна людина могла б правити багатьма, але так, щоб ті нічого не запідозрили. Новий проект назвали “Пастор”; замовником виступив безпосередньо ЦК КПРС. Суть проекту викладалася всього на кількох десятках сторінок і зводилася до такого: в умовах падіння патріотизму радянського народу найвище партійне керівництво стурбоване проблемою висування зі свого середовища лідера. Ситуацію можна виправити за умови, якщо з’явиться людина типу Леніна, Сталіна, Гітлера, яка впливатиме на маси не авторитетом своєї посади, а енергетикою своєї постаті. Звісно, якщо їй сприятимуть функціонери, які так само проникали б у душі людей і наказами яких неможливо було б нехтувати. Це й могло б виправити становище та поновити авторитет партії. По суті то був проект розробки психотронної зброї, який витікав з попередньо завершеного проекту СС 0709 “Дружба”. “Пастирем” розроблялася так звана “система подальшого енерго-інформаційного розвитку”. За безликою назвою були сховані дослідження людської аури і засоби впливу на підсвідомість. Над проектом почали працювати з 1982 р., а завершили роботу 1988 р. (Д.Верещагін).
Отож у самому серці світового матеріалізму, для якого такі поняття як “душа”, “дух”, “духовність” важили не більше від мильної бульки, робиться остання ставка на душу. Але не з метою її освітлення, а з метою впровадження духовного рабства, закабаління. Та, по-перше, було упущено час, а по-друге, медіуми типу Ірода, Нерона, Леніна, Сталіна, Гітлера приходять у світ у періоди навісніння всього людства.

13. Та повернемося в Золоту Орду. Осідлі монголи, хоч і не мали релігії, але ближче за все були до буддизму. Рубрук пише: “...Отже коли я зайшов у храм (буддійський монастир у Каракорумі), сів поряд цих жерців і придивився до всії їхніх ідолів, великих і малих, то запитав, яка в них віра в бога. Вони відповіли: “Віруємо тільки в єдиного бога.” “Вірите, що він дух чи щось тілесне?” Відповіли: “Віруємо, що дух.” Тоді я: “Вірите, що він ніколи не приймав людської природи?” Відповіли: “Звісно, ніколи.” Я ж їм на це: “Раз вірите, що він є єдиний і що він – дух, то чому ж робите його тілесні подоби, ще й так багато? До того ж, якщо ви не вірите, що він став людиною, то чому волієте зображати його саме в подобі людини, а не якоїсь іншої істоти?” Тоді вони відповіли: “Ми не зображуємо цими постатями бога; це коли вмирає поміж нас якийсь вельможа, тоді син його, дружина, або хтось із дорослих його велять виготовити зображення небіжчика і ставлять його тут, ми ж ушановуємо його як пам’ять про нього.” Я ж їм у відповідь: “Виходить, що робите це заради поклоніння людям?” “Ні, – відмовили вони, — заради пам’яті.”
Сила, яка підкорила тогочасну Україну-Русь була чорна, але метою її не було впровадження духовного рабства, тому події не набули апокаліптичного масштабу, хоч і були справжньою катастрофою. Найгірше, що принесла орда русам, це спадкова хвороба, яку можна назвати “збайдужінням до власної державності”, і яка тривала багато поколінь. Васальна залежність від Речі Посполитої та Московії – царської й більшовицької — тільки наслідок татаро-монгольського погрому тринадцятого століття.

14. Таким чином, можна сказати, що протягом двох тисяч років людство пережило три апокаліпсиси, які відповідають трьом найвищим активностям Темного сателіта. Зростання і спад активності Темного сателіта для авраамового, іудейського і християнського календарів ідентичні, але мають і свої особливості. Так, на людей, які живуть за іудейським календарем, астральна складова аури планети впливає сильніше і триваліше, ніж на тих, хто живе за авраамовою метрикою часу. А на тих, хто живе за літочисленням, яке бере початок від Різдва Христового, вона впливає меншою мірою, ніж на авраамівців.
На максимум активності Темного сателіта припадають найбільші потрясіння людства. Такі потрясіння пов’язані з насильницьким упровадженням нової релігії (віри), тобто зміною духовної сутності людини.
У періодах між апокаліптичними подіями етноси не розгублюють своїх одвічних (у кого більше, в кого менше) рис — агресивності, прагнення подолати й закріпачити слабкішого, вивищитись над іншими, але цьому не сприяє астральний фактор. У такі часи коїться також багато лиха, але суцільного нищення людей, як у апокаліптичні часи, не буває.
Виходячи з графіків активності Темного сателіта для авраамового, іудейського і християнського літочислень, а також з історичних подій другого тисячоліття, можна дійти висновку, що початок третього тисячоліття для всього людства має бути відносно спокійним.

15. Розділ названо “АРМАГЕДДОН”. Це — символ нищівного руйнування матеріальних і духовних набутків людства; в перекладі — “гора магиддонська”; у географічному ж значенні це — місто біля підніжжя гори Карміль, власне, долина Магидона, яка знаходилася в північно-західній частині Ізраїлю.
У цьому місці сталася подія, хвилі від якої, погойдавшись багато віків, докотилися й до двадцять першого століття, не послабившись анітрохи. Вони донесли до нас страх, розпач утрати, донесли у вигляді емоції, причину ж тому загубили.
А сталося все так. Фараон Нефао зібрався з військом у похід на берег Євфрата для війни з царем ассірійським. Але на його шляху лежала земля іудейська. Фараон направив до царя Іосії послів, щоб сказати: “що мені й тобі, царю іудейський? Не супроти тебе я йду війною, але туди, де в мене війна. І Бог повелів мені поспішати; не протився Богові, який зі мною, щоб він не погубив тебе.” Та Іосія відмовився пропустити фараона і вийшов супроти нього з військом на рівнину Магидона, що належала колінові Іссахаровому. Тут і сталася січа, під час якої Іосія був поранений стрілою й помер від рани у віці тридцяти дев’яти років.
Сама подія, як на масштаби того часу, нічого особливого не являла. Справа в історичній постаті, яку втратив тоді ізраїльський народ. Нею був цар Іосія. Його тіло привезли в Єрусалим і оплакували всі. Це був шістнадцятий цар іудейський, але перший, хто розпочав очищення віри від ідолослужіння. За його повелінням почалося відновлення храму Єрусалимського. Під час тих робіт першосвященик Хелкія знайшов загублену книгу закону Мойсеєвого — рідкісний для іудеїв скарб у часи суцільного нечестя й розпусти. Сам Іосія спочатку не розумів значення книги, аж доки один з придворних йому не прочитав її. Відтак цар вжахнувся, довідавшись, яких страшних кар належить зазнати народові за боговідступництво. “Роздерши на собі одяг, він схилився перед Господом у сльозах і молився йому...” Затим зібрав старійшин і народ і повелів читати Книгу вголос, а після прочитання поклястися перед Богом у дотриманні всіх заповідей його. По тому він почав нищити кумирів, язичницькі храми, блудилища. Після чого справив нечуване свято Пасхи, віддавши на святкування власних 30000 овець і кіз та 3000 волів.
Вочевидь, це був духовний батько нації. Отож і назва місця, де він прийняв смерть, містить у собі таку могутню енергетику. А поширили її — енергетику на увесь світ євреї-вигнанці. До речі, грецьке слово “діаспора” — розсіяння бере початок від часів депортації євреїв, що сталася 70-го р. н. е.


Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!